Call us
|
Added
сентябрь 26, 2019
Location
Просмотры
927
Рейтинг
  Loading... |
26 сентября 1941 года – окончание битвы за Киев
Киевская битва была конфликтом, который произошел между 25 августа и 26 сентября 1941 года, когда противостояли Третий Рейх и СССР. Битва была следствием проекта Гитлера о вторжении в Советский Союз, знаменитой операции «Барбаросса», и была одним из первых конфликтов, в ходе которых две великие державы встретились лицом к лицу. Битва произошла на площади более 135 000 квадратных километров от берегов Десны до берегов Днепра, проходящих через киевский сектор и южную часть болот Припского «джата».
Немецкая армия смогла выполнить гигантский маневр окружения и закрыть в огромном мешке почти все советские войска, дислоцированные в южном секторе восточного фронта в защиту Украины. После ожесточенных и кровопролитных столкновений битва завершилась сокрушительной победой вермахта, который захватил сотни тысяч пленных и мог затем продолжить наступление на Чарков и Ростов-на-Дону.
Победа Германии в битве за Киев считается для гигантских размеров стратегической операции, для преодоления материально-технических трудностей, для сопротивления противника и для общего достигнутого успеха самым блестящим и успешным оперативным маневром вермахта во время второй мировой войны. Это была одна из величайших битв окружения в военной истории, в то время как сам Гитлер назвал ее «величайшей битвой в истории мира».
Для Гитлера он был также личным триумфом по отношению к своим генералам, сомневающимся в его оперативном выборе; однако, не для немцев эта решающая победа была достигнута фюрером с самого начала операции «Барбаросса». Напротив, результат такой важной военной победы отрицательно сказался на способности немецкого верховного командования и фюрера иметь четкое видение развития боевых действий.
Фактически, нацистский диктатор был убежден, что после потерь, понесенных в Киеве, весь южный сектор советского фронта окончательно развалился и без дальнейших оговорок: следовательно, он решил, несмотря на сомнения фельдмаршала фон Рундштедта, разогнать его силы даже Более того, направляя Panzergruppe генерала фон Клейста через Донец и Дон, приказывая продвигаться одновременно и немедленно в Чарков, Ростов и Кавказ. Кроме того, танкистам генерала Гудериана, хотя они были очень измучены расстраивающим маршем на юг, пришлось быстро подняться на север, чтобы принять участие, теперь их численность сократилась до 50%, в великое последнее наступление на Москву.
Советские потери в битве за Киев были очень велики: четыре армии были уничтожены, в то время как немцы утверждали, что потери противника превысят один миллион человек, и требовали захвата 665 000 солдат, 3718 пушек и военных материалов всех видов; 884 танка были бы уничтожены. Вместо этого самые последние советские источники предоставляют более низкие цифры, но все еще очень высокие, по сравнению с немецкими данными и подсчитывают общие потери советских войск в 700 544 солдата (из которых 616 000 погибших и пропавших без вести / заключенных), 28 419 пушек и 411 танков.
Битва під Києвом, яка проводиться деякими істориками, є найбільшою битвою в оточенні всієї військової історії
26 вересня 1941 р. – Кінець київської битви
Битва під Києвом була конфліктом, який відбувся між 25 серпня та 26 вересня 1941 року, коли Третій рейх та СРСР виступали проти. Бій був наслідком проекту Гітлера про вторгнення в Радянський Союз, знаменитої операції “Барбароса”, і був одним з перших конфліктів, який побачив дві великі держави. Бій відбувся на площі понад 135 000 квадратних кілометрів від берегів Десни до берегів Дніпра, проходячи через київський сектор та південну частину боліт Припської «джет».
Німецька армія змогла здійснити гігантський маневр оточення та закрити майже всі радянські війська, дислоковані в південному секторі східного фронту в обороні України у величезному мішку. Битва закінчилася після гірких і кривавих зіткнень, розгромною перемогою вермахту, яка захопила сотні тисяч полонених, а потім змогла продовжити наступ у напрямку Чаркова та Ростова-на-Дону.
Перемога Німеччини в битві під Києвом вважається, за гігантські розміри стратегічної операції, за подолання логістичних труднощів, за опір противнику та за досягнутий загальний успіх, найяскравішим і успішним оперативним маневром вермахту під час другої світової війни. Це була одна з найбільших битв з оточенням у військовій історії, а сам Гітлер назвав це “найбільшою битвою в історії світу”.
Для Гітлера він був також особистим тріумфом щодо своїх полководців, сумнівним у його оперативному виборі; проте фюрер домагався від початку операції “Барбаросса” не для німців тієї вирішальної перемоги. Навпаки, результат такої важливої військової перемоги негативно вплинув на здатність німецького верховного командування та фюрера мати чітке бачення розвитку операцій.
Насправді нацистський диктатор був переконаний, що після втрат, понесених у Києві, весь південний сектор радянського фронту остаточно розвалився і без додаткових застережень: отже, він вирішив, незважаючи на сумніви фельдмаршала фон Рундштедта, навіть розвіяти свої сили більше, направляючи «Панцергрупу» генерала фон Клейста над Донеком і Доном, наказавши просуватися одночасно і негайно до Чаркова, Ростова і Кавказу. Крім того, танці генерала Ґудеріана, хоч і дуже змучені неспокійним маршем на південь, повинні були швидко піднятися на північ, щоб взяти участь, тепер зменшених до 50% своїх сил, до великого остаточного наступу на Москву.
Радянські втрати в битві під Києвом були дуже високими: чотири армії були знищені, тоді як німці стверджували, що втрати противника перевищуватимуть мільйон чоловіків і вимагали захоплення 665 000 солдатів, 3 718 гармат і бойових матеріалів різного роду; 884 танки були б знищені. Натомість останні радянські джерела дають нижчі показники, але все ще дуже високі, порівняно з німецькими даними та обчислюють загальні радянські втрати до 700,544 солдатів (з них 616 000 загиблих та зниклих безвісти / ув’язнених), 28,419 гармат та 411 танків.
Die Schlacht von Kiew, die von einigen Historikern als die größte Einkreisungsschlacht in der gesamten Militärgeschichte angesehen wurde
26. September 1941 – Ende der Schlacht von Kiew
Die Schlacht von Kiew war ein Konflikt, der zwischen dem 25. August und dem 26. September 1941 stattfand und in dem sich das Dritte Reich und die UdSSR widersetzten. Die Schlacht war eine Folge von Hitlers Invasionsprojekt in der Sowjetunion, der berühmten Operation Barbarossa, und war einer der ersten Konflikte, in denen die beiden Großmächte gegeneinander antraten. Die Schlacht fand auf einer Fläche von über 135.000 Quadratkilometern zwischen den Ufern der Desna und den Ufern der Dnipro statt, die durch den Kiewer Sektor und den südlichen Teil der Sümpfe des Pryp “jat” verliefen.
Die deutsche Armee konnte ein gigantisches Einkreisungsmanöver durchführen und fast alle im südlichen Sektor der Ostfront stationierten sowjetischen Truppen zur Verteidigung der Ukraine in einem riesigen Sack schließen. Die Schlacht endete nach erbitterten und blutigen Auseinandersetzungen mit dem vernichtenden Sieg der Wehrmacht, die Hunderttausende Gefangene eroberte und dann den Vormarsch nach Char’kov und Rostow am Don fortsetzen konnte.
Der deutsche Sieg in der Schlacht von Kiew wird für die gigantischen Dimensionen der strategischen Operation, für die überwundenen logistischen Schwierigkeiten, für den Widerstand des Feindes und für den insgesamt erzielten Erfolg als das brillanteste und erfolgreichste Operationsmanöver der Wehrmacht angesehen Während des zweiten Weltkrieges. Es war eine der größten Einkreisungsschlachten in der Militärgeschichte, während Hitler es selbst “die größte Schlacht in der Geschichte der Welt” nannte.
Für Hitler war er auch ein persönlicher Triumph gegenüber seinen Generälen, der an seinen operativen Entscheidungen zweifelte. Es war jedoch nicht für die Deutschen der entscheidende Sieg, den der Führer von Beginn der Operation Barbarossa an anstrebte. Im Gegenteil, das Ergebnis eines solch wichtigen militärischen Sieges beeinträchtigte die Fähigkeit des deutschen Oberkommandos und des Führers, eine klare Vorstellung von der Entwicklung der Operationen zu haben.
Tatsächlich war der Nazi-Diktator überzeugt, dass nach den in Kiew erlittenen Verlusten der gesamte südliche Teil der Sowjetfront endgültig und ohne weitere Vorbehalte zusammengebrochen war: Folglich beschloss er, trotz der Zweifel des Feldmarschalls von Rundstedt, seine Streitkräfte sogar zu zerstreuen mehr, indem die Panzergruppe von General von Kleist über den Donec und den Don geleitet wurde und befahl, gleichzeitig und unverzüglich nach Char’kov, Rostow und in den Kaukasus vorzurücken. Darüber hinaus mussten die Panzer von General Guderian, obwohl sie vom nervenaufreibenden Marsch nach Süden sehr erschöpft waren, rasch nach Norden aufsteigen, um an der großen Endoffensive gegen Moskau teilzunehmen, die nun auf 50% ihrer Streitkräfte reduziert war.
Die sowjetischen Verluste in der Schlacht von Kiew waren sehr hoch: Vier Armeen wurden vernichtet, während die Deutschen behaupteten, die Verluste des Feindes würden eine Million Mann überschreiten, und 665.000 Soldaten, 3.718 Kanonen und Kriegsmaterial aller Art gefangen genommen wurden; 884 Panzer wären zerstört worden. Die jüngsten sowjetischen Quellen liefern stattdessen niedrigere, aber im Vergleich zu deutschen Daten immer noch sehr hohe Zahlen und berechnen die gesamten sowjetischen Verluste für 700.544 Soldaten (davon 616.000 Tote und Vermisste / Gefangene), 28.419 Kanonen und 411 Panzer.
Bitwa w Kijowie, którą niektórzy historycy uważają za największą bitwę okaleczającą w historii wojskowej
26 września 1941 r. – Koniec bitwy o Kijów
Bitwa o Kijów była konfliktem, który miał miejsce między 25 sierpnia a 26 września 1941 r., W którym Trzecia Rzesza i ZSRR sprzeciwiły się. Bitwa była konsekwencją projektu inwazji Hitlera na Związek Radziecki, słynnej operacji Barbarossa, i była jednym z pierwszych konfliktów, w których dwie wielkie mocarstwa walczyły. Bitwa odbyła się na obszarze ponad 135 000 kilometrów kwadratowych od brzegów rzeki Desna do brzegów Dniepru, przechodząc przez sektor kijowski i południową część bagien „jat” Prypeci.
Armia niemiecka była w stanie wykonać gigantyczny manewr okrążenia i zamknąć w ogromnej torbie prawie wszystkie wojska radzieckie rozmieszczone w południowym sektorze frontu wschodniego w obronie Ukrainy. Bitwa zakończyła się po gorzkich i krwawych starciach miażdżącym zwycięstwem Wehrmachtu, który schwytał setki tysięcy więźniów i mógł następnie kontynuować postęp w kierunku Char’kowa i Rostowa nad Donem.
Zwycięstwo Niemiec w bitwie pod Kijowem uważa się za gigantyczny wymiar operacji strategicznej, przezwyciężenie trudności logistycznych, opór przeciwnika i całkowity osiągnięty sukces za najbardziej błyskotliwy i udany manewr operacyjny Wehrmachtu podczas drugiej wojny światowej. Była to jedna z największych bitew okrążających w historii wojskowości, a sam Hitler nazwał ją „największą bitwą w historii świata”.
Dla Hitlera był także osobistym triumfem w stosunku do generałów, wątpiąc w jego wybory operacyjne; jednak to nie dla Niemców decydujące zwycięstwo Führer szukał od początku operacji Barbarossa. Przeciwnie, wynik tak ważnego zwycięstwa wojskowego negatywnie wpłynął na zdolność niemieckiego dowództwa i Führera do jasnej wizji rozwoju operacji.
W rzeczywistości nazistowski dyktator był przekonany, że po stratach w Kijowie cały południowy sektor frontu radzieckiego w końcu upadł i bez dalszych zastrzeżeń: w związku z tym postanowił, pomimo wątpliwości feldmarszałka von Rundstedta, rozproszyć nawet swoje siły więcej, kierując Panzergruppe generała von Kleista nad Doncem i Donem, rozkazując jednocześnie i natychmiast przejść do Char’kowa, Rostowa i Kaukazu. Co więcej, pancerniki generała Guderiana, choć bardzo zniszczone przez denerwujący marsz na południe, musiały szybko wspiąć się na północ, aby wziąć udział, teraz zredukowane do 50% swoich sił, do wielkiej ostatecznej ofensywy przeciwko Moskwie.
Straty sowieckie w bitwie pod Kijowem były bardzo wysokie: cztery armie zostały unicestwione, podczas gdy Niemcy twierdzili, że straty wroga przekroczą milion ludzi, i pochwycili 665,000 żołnierzy, 3718 armat i wszelkiego rodzaju materiały wojenne; 884 czołgi zostałyby zniszczone. Najnowsze źródła radzieckie podają natomiast niższe liczby, ale wciąż bardzo wysokie, w porównaniu z danymi niemieckimi i obliczają całkowite straty sowieckie na 700,544 żołnierzy (z czego 616 000 zabitych i zaginionych / więźniów), 28 419 armat i 411 czołgów.
